Визначення понять - страница 3


^ Вади та обмеженість можливостей соціалізації дітей в інтернатних закладах, як одна із причин безпритульності.


У сучасних умовах система інтернатних закладів є одним із основних засобів соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу­вання. За даними Державного комітету статистики України, на кінець 2003 р. у нашій країні налічува­лося 96 112 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

За даними дослідження, найгірші по­казники здоров'я мають діти до 3-х років — вихованці будинків ди­тини, серед яких 90% мають неврологічні розлади і майже полови­на — рахіт та тяжкі розлади харчування. Четверте місце за поши­реністю у дітей цього віку займають розлади психіки та поведінки (690 на 1000 осіб). Саме ця патологія у віці 3-7 років виходить на перше місце та становить 1069,5 на 1000 дітей. У 60% дітей підлітко­вого віку діагностуються хронічні соматичні хвороби.

Для даної категорії дітей характерний низький рівень фізичного розвитку та соматичного здоров'я.

За даними наукових досліджень, отриманих науковцями Інсти­туту охорони здоров'я дітей та підлітків АМН України, основними причинами різноманітних відхилень особистісного розвитку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, можна назва­ти такі: дефіцит спілкування на рівні дитина — дорослий, спе­цифічність системи спілкування з дорослими та однолітками, емоційно-дистанційний стиль взаємодії дитини та дорослого, відсутність можливості створення власної моделі родинно-побуто­вих стосунків, обмеженість спілкування з однолітками із повних сімей, синдром «великого колективу», що усуває й ускладнює диференційований підхід до дітей, недостатність умов для задоволен­ня особистісних потреб дітей, їхнього саморозвитку і самореалізації, низький рівень загальних знань та пізнавально-інфор­маційного розвитку.

Значна кількість дітей (70—80%) мають певні відхилення в роз­витку, і серед них особливо суттєвими є затримка психічного розвит­ку та порушення інтелектуальної сфери. У середньому науковці відмічають відставання у розвитку інтелектуальної сфери дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 30 до 50%. Вив­чення розумової працездатності вихованців інтернатних закладів по­казало, що в 1/3 школярів спостерігається низька і дуже низька ро­зумова працездатність, без істотних відмінностей за статевим роз­поділом показників.

Гальмування психічного й психологічного розвитку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, сприяє не тільки дисгармонійному формуванню особистості цих дітей. Ре­зультатом деформацій розвитку є наявність соціально-психологічної дезадаптованості, відхилення у поведінці, неприйняття соціуму і його норм.

Дитина отримує особистісний досвід, з якого майже виключено її почуття, переживання. Більш того, вона засвоює правило: подавля­ти свої почуття вигідно, а виявляти небезпечно. Внутрішня са­мотність — норма для вихованців інтернатних установ. І способи подолання самотності діти шукають на вулиці.

Адаптація до інтернату багато в чому залежить від індивідуаль­них особливостей дитини: віку, стажу перебування на вулиці (як правило, діти з досвідом перебування на вулиці не хочуть жити в інтернаті), особливостей попереднього набутого життєвого досвіду тощо. Якщо ж дитина не може і не хоче прийняти порядків інтер­нату, не знаходить потрібних людей чи цікаву справу, вона з часом втікає.

Про значну частку вихованців інтернатних закладів серед непо­внолітніх, які бродяжать, свідчить характеристика дітей, вилучених у ході рейдів «Діти вулиці». Так, у 2002 р. кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в притулках для непо­внолітніх становила 23%, у 2003 р. — 22,1%.

Серед вихованців інтернатних закладів та дитячих будинків зрос­ла кількість правопорушників. Якщо на кінець 2002 р. кількість дітей, які проживали у дитячих будинках, інтернатах і перебували на обліку в органах кримінальної міліції у справах неповнолітніх, стано­вила 883 особи, то на кінець 2003 р. — 1650 осіб.

Діти-правопорушники, діти-втікачі своїм прикладом негативно впливають і на інших вихованців, у яких і без того виникають про­блеми як особистісного, так і міжособистісного характеру: відсутність навичок суспільної поведінки і спілкування з іншими людьми, невпевненість, комплекс неповноцінності, почуття соціаль­ної відчуженості, відсутність чітких позитивних соціально-рольових орієнтирів, підвищена агресивність, нехтування собою як особистістю, проблеми адаптації до нового середовища. Багато дітей відчувають психологічний дискомфорт у стосунках з педагогами та іншими дітьми.

Деякі діти відчувають в інтер­наті постійну психологічну депривацію (позбавлення або обмеження життєво важливих потреб людини), неможливість задоволення потреби у самореалізації, пізнанні, спілку­ванні з друзями, самоствердженні. Психологічний дискомфорт викли­кає у частини дітей необхідність дотримуватися дисципліни, вико­нувати суспільно корисну роботу.

Отже, головними причинами відчуження дітей в інтернатних за­кладах можуть стати: порушення психічної сфери, неприйняття рег­ламентації поведінки через відсутність у дитини внутрішньої дис­ципліни, у тому числі — небажання дотримуватися режиму (розпо­рядку) дня; небажання вчитися, відвідувати школу, щось робити; конфлікти і напружені взаємини з педагогами на ґрунті небажання вчитися та порушень дисципліни; психологічні труднощі в налагод­женні стосунків з іншими дітьми (вихованцями інтернату); за­лежність від алкоголю, тютюнопаління, токсикоманії, а також психо­логічна звичка до переміни місць, нових вражень тощо.

Умови інтернатного закладу характеризуються регламентованістю та обмеженим комунікативним колом, слабким зв'язком із соціально-культурною сферою, що поглиблює соціальну відчу­женість, знижує ступінь підготовки вихованців до самостійного жит­тя. Специфіка проживання дітей в інтернатних закладах різних типів потребує удосконалення системи роботи, що перш за все передбачає кваліфікований соціально-психологічний супровід перебування ди­тини в інтернатному закладі і поза ним.

Безперечно, найкращою заміною втраченої сім'ї для дитини є її усиновлення або передача на виховання у сім'ю, під опіку. Разом з тим, треба виходити з об'єктивних обставин, що дитячі інтернатні заклади продовжуватимуть своє існування до покращення соціально-економічної ситуації в країні, до створення відповідного підґрунтя для широкого запровадження інституту прийомної сім'ї, дитячих бу­динків сімейного типу, інших форм родинного влаштування дітей. Тому всебічна підтримка їх діяльності з боку держави — один із чин­ників запобігання дитячій безпритульності.


^ Проблеми в організації дозвілля як чинник поширення бездоглядності дітей


Дозвілля — це вільний час людини, під час якого вона за своїм вибором займається різноманітною діяльністю. Його потенціал полягає в широких пізнавальних, просвітницьких, рекреаційних, твор­чих можливостях, що сприяють розвитку особис­тості. Водночас досить часто проблеми в організації вільного часу юних громадян стають одним із чинників девіантної поведінки, поширення дитячої без­доглядності, а іноді й безпритульності.

В організації дозвілля дітей традиційно значна роль належить позашкільним навчальним закладам. Вони є складовою системи позашкільної освіти, яка надає дітям відповідно до бажань та інтересів мож­ливість змістовно провести свій вільний час, займа­тися художньою і технічною творчістю, туристсько-краєзнавчою й еколого-натуралістичною діяльністю, спортивною і дослідницькою роботою. За даними Міністерства освіти і науки України, у 2003 р. кількість позашкільних навчальних закладів становила 1492 одиниці.

Але не все так погано. Прикладом налагодженої роботи може бути діяльність дитячо-підліткових фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання. Діяльність цих клубів спрямована на залучення дітей до занять різни­ми видами спорту, фізичного удосконалення, до здорового способу життя.

За даними досліджень 27,2% опитаних учнів 6-х класів та 19,4% учнів 10-х класів відповіли, що часто проводять час з друзями у спортивних центрах, на спортивних майданчиках, у спортивних залах.

За даними Державного комітету статистики України, кількість дитячо-підліткових фізкультурно-спортивних клубів та осіб, що там займаються, постійно збільшується.

Охоплення дітей діяльністю дитячо-підліткових фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживан­ня у 2003 р. становило 161 605 осіб.

На успішність профілактичної роботи з питань бездоглядності дітей негативно впливає зменшення кількості закладів культури клубного типу.

Гострою є відсутність або недостатня кількість закладів культури та естетичного виховання, гуртків за інтересами, бібліотек, спортив­них майданчиків, що не дає можливості дітям по­вноцінно проводити свій вільний час.

Осередком змістовного проведення вільного часу є центри дозвілля, цирки, зоопарки, парки. У 2003 р. в Україні функціонував всього 71 центр дозвілля.

Не можна не зважати на ті можливості, які створює для підрос­таючого покоління комп'ютеризація. Водночас надмірне занурення дитини у віртуальний комп'ютерний світ не тільки може погано відбитися на її здоров'ї, а й перетворитися на свого роду «наркоманію», залежність, яка відволікає від реалій дійсності. На сьогодні в Україні діє понад 4 тис. комп'ютерних клубів, діяльність яких регламентується Законом України «Про підприємництво».

На жаль, в організації та змісті діяльності деяких комп'ютерних клубів нерідко пропагується жорстокість, насилля. Місцеві органи виконавчої влади не забезпечують належного контролю за їх робо­тою. Зареєстровані непоодинокі випадки порушення режиму перебу­вання в них дітей у вечірній та нічний час, факти розповсюдження серед неповнолітніх наркотиків та вживання алкогольних напоїв.

З усього випливає висновок, якщо у неповнолітніх бракує досвіду самоорганізації, це може стати причиною вибору пустування, злісних ігор і бійок, вступу в не­гативні угрупування, звички бродяжництва. «Марнування часу», постійна незайнятість породжують у дітей звичку безцільно проводи­ти життя, впливають на формування таких якостей, як пасивність, агресивність, замкненість тощо.

Відсутність у дорослих і дітей культури проведення свят призво­дить до того, що ці дні стають приводом для вживання алкоголю.

У такій ситуації актуальною є активізація просвітницької роботи серед різних вікових груп населення України, спеціальна підготовка фахівців-педагогів у сфері організації дозвілля, розроблення цікавих та інноваційних програм, підготовка та друк популярної та науково-методичної літератури із зазначеної тематики.

Одним із заходів, який найбільшою мірою сприятиме профілактиці та вирішенню проблеми бездоглядності дітей, може стати реалізація за­гальнодержавних цільових програм у сфері дозвілля. При цьому необхідно враховувати, що ефективність багатьох програм соціального спрямування суттєво обмежується реальними можливостями за­кладів, фінансування яких здійснюється місцевим бюджетом. Ре­алізація в повному обсязі цілей і завдань таких програм стримується.

Таким чином, організація змістовного вільного часу — ефектив­ний профілактичний засіб попередження бездоглядності й безпри­тульності дітей. Привернення уваги держави та громадськості до труднощів та проблем у сфері дозвілля, державна фінансова підтрим­ка дозволять часткового вирішити питання зайнятості дітей у позаурочний час, послабити конфлікти та максималізм підліткового періоду, запропонувати дітям альтернативу самореалізації поза ву­личним середовищем.


^ Досвід роботи вітчизняних та міжнародних громадських організацій з надання допомоги й підтримки бездоглядним та безпритульним дітям


До проведення заходів на виконання положень Державної програми запобігання дитячій бездоглядності на 2003—2005 роки активно залучаються міжнародні благодійні організації, зареєстровані в Україні.

Співробітництво з Представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні щодо соціально-правового захисту дітей, попередження бездогляд­ності у дитячому середовищі у 2003 р. мало такі век­тори: розробка технічного завдання на проектування програмного забезпечення для мережі служб у справах непо­внолітніх; проведення навчальних семінарів для працівників служб у справах неповнолітніх та для працівників притулків для неповнолітніх; вдосконалення моделі клубної роботи за місцем прожи­вання; створення навчального центру для роботи з сім'ями, які уси­новили дітей, соціальними працівниками та батьками-вихователями дитячих будинків сімейного типу; створення ресурсного центру для навчання працівників приймальників-розподільників для безпри­тульних дітей тощо.

Надійним партнером України у роботі з питань подолання наслідків бездоглядності і безпритульності дітей є Міжнародна ор­ганізація праці (МОП), яка реалізує в Україні власну міжнародну програму «Запобігання та ліквідація найгірших форм дитячої праці в Україні» (ІРЕК). Відповідно до завдань програми діяльність ведеть­ся за такими напрямами: проведення досліджень ситуації стосовно експлуатації дітей у сфері праці; підтримка ініціатив щодо поліпшен­ня чинного законодавства з питання праці неповнолітніх та приве­дення його у відповідність до норм і стандартів міжнародного права; проведення просвітницьких інформаційних кампаній з проблеми ди­тячої праці; підтримка превентивних заходів; зміцнення можливос­тей урядових структур та соціальних партнерів вирішувати проблему викорінення дитячої праці; реалізація заходів прямої допомоги працюючим дітям та їхнім сім'ям. Результатами здійснення у 2002—2003 рр. проектів прямої дії в пілотних облас­тях було вилучено з найгірших форм праці 1205 дітей, які пройшли курс реабілітації та були повернені в систему освіти. За допомогою застосування комплексу соціологічних методів дослідження сформу­льовано пріоритетні напрями реалізації проекту протидії торгівлі дітьми в Україні з метою трудової та сексуальної експлуатації. Головним партнером Проекту ІРЕК є Міністерство праці та соціальної політики України.

З метою вивчення міжнародного досвіду щодо впровадження альтернативних державних методів стосовно виявлення бездоглядних дітей та їх повернення до місця проживання, опікування дітьми у 2003 р. продовжувалося співробітництво з міжнародною організацією «СОС-Кіндердорф Інтернешнл», яка функціонує вже протягом півстоліття і нині діє у 134 країнах світу. Головна мета її діяльності — зведення селищ для дітей, які втратили батьківську опіку. В одному будинку такого селища мешкають разом з вихователем 10 дітей, усього в селищі до 100—125 дітей. Результатом вивчення цього позитивного досвіду став намір започаткувати таку модель роботи з проблемними дітьми і в Україні. В лютому 2003 р. була підписана угода між Кабінетом Міністрів України та Асоціацією «СОС-Кіндердорф Інтернешнл» про створення дитячих містечок та супутніх проектів в Україні.

Не один рік надійним партнером Міністерства у справах сім'ї, дітей та молоді є представництво міжнародної благодійної організації «Надія і житло для дітей» в Ук­раїні. Дякуючи організації, сформувалася велика «сім'я», що охопи­ла на кінець 2003 р. 59 дитячих будинків сімейного типу і 700 дітей, які в них виховуються. Проте діяльність «Надії і житла для дітей» не обмежується лише фінансовою допомогою для придбання приміщень та обладнання для дитячих будинків сімейного типу. Ук­раїнським представництвом організовуються навчання батьків-вихователів, до проведення яких залучаються кваліфіковані фахівці-психологи, юристи, проводяться спільні семінари, наради. Зокрема у 2003 р. було організовано навчання соціальних працівників, що за­безпечують соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу.

Провідною організацією яка працює в інформаційно-аналітичному напрямі є Християнський дитя­чий фонд — партнер державних структур у підготовці фахівців, які працюють з дітьми. Тренерська студія фонду впроваджує 18 тренінгових модулів за різними напрямами соціальної роботи з дітьми та сім'ями, у тому числі з питань запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності. Діють 4 регіональних ресурсних та 2 консультатив­них центри з питань соціальної роботи з дітьми. Одним із пріоритетів Християнського дитячого фонду у 2003 р. стала реалізація проекту «Покращення якості соціальних послуг дітям і сім'ям у громаді», ос­новним завданням якого є профілактика неусвідомленого батьківства.

Міжнародна благодійна фундація «Отчий дім» взяла на себе відповідальність допомогти державі у вирішенні проблеми дитячої безпритульності та бездоглядності у 1999 р. Сьогодні «Отчий дім» виріс в таку організацію, що розгорнув роботу цілої низки своїх відділів. Зокрема працівники відділу по роботі з безпритульними дітьми регулярно відвідують дітей на вулицях, надають їм необхідну допомогу, працюють з батьками дітей із кризових сімей, активно співпрацюють з державними структурами: кримінальною міліцією м. Києва, службою у справах неповнолітніх, соціальною службою для молоді.

Кожного літа в Деснянському районі м. Києва розгортається табір соціальної реабілітації безпритульних дітей «Острів скарбів», що організовується як перехідний етап у житті дитини від вулиці до повернення додому або поміщення в Центр соціальної опіки дитини при Міжнародній благодійній фундації «Отчий дім». Протягом трьох місяців від тридцяти до п'ятдесяти дітей, які прийняли рішення змінити своє життя, проходять реабілітацію на «Острові скарбів». Влітку 2003 р. табір прийняв 31 дитину.

Перший центр соціальної опіки дитини, де в умовах, максимально наближених до домашніх, проживають 67 дітей віком від 3 до 18 років був відкритий з метою повної реабілітації дитини від наслідків «вуличного життя» в с. Петрівське під Києвом у 2000 р. Потрапляю­чи в центр, діти проходять медичне обстеження, відвідують екстер­нат або школу, залежно від рівня їхніх знань. Для найменших дітей є дитячий садок і два класи початкової загальноосвітньої школи. Водночас соціальними працівниками центру ведеться постійна робо­та щодо встановлення соціального статусу дітей, здійснюється пси­хологічна реабілітація, захист прав дитини. Завдяки цій праці 37 дітей було повернуто в сім'ї, 25 узято під опіку, 4 усиновлено.

Одним з основних напрямів діяльності центру є робота, спрямована на відновлення взаємостосунків дітей з батьками. Кожна дитина в «Отчому домі» має можливість спілкуватися зі своєю біологічною родиною. Велика увага приділяється оздоровленню дітей.

У серпні 2003 р. у центрі почали реалізовувати програму сімейного виховання, яка передбачає розміщення вихованців в окремому по­мешканні для проживання в родині, де є тато і мама та 10 дітей. Усь­ого планується розміщення шести подібних сімей, в даний момент уже створені чотири з них.

При центрі діє театральна група «Діти для дітей», де кожна дитина може реалізувати свій потенціал у різних напрямах: музика, театр, ляль­ковий театр, фото-, відеозйомка. Із своїми програмами діти виїжджа­ють в інтернати, спецшколи, лікарні, дитячі будинки й притулки.

Навчальний центр «Отчий дім» веде школу соціальної роботи й педагогіки — навчання для керівників дитячих будинків; спеціалізо­вані семінари й тренінги для юристів, бухгалтерів і вихователів; на йо­го базі розробляються методичні матеріали з питань роботи з дітьми. Фундацією в тісній співпраці з Міністерством у справах сім'ї, дітей та молоді, обласними службами у справах неповнолітніх пла­нується відкрити в усіх областях України філіали цього центру соціальної опіки дитини. На даний час придбано 25 будинків, у 8 з них розпочато роботу. У цих будинках проживає і виховується 181 дитина.

Одним із найцікавіших серед недержавних організацій можна на­звати досвід роботи з безпритульними дітьми Центру дитячої ре­абілітації «Республіка Пілігрим» при благодійному фонді «Пілігрим» м. Маріуполь. Співробітники центру працюють з найважчою категорією безпритульних дітей: підлітками-наркоманами та ВІЛ-інфікованими. На даний час у центрі проходять ре­абілітацію близько 60 підлітків.

За три роки роботи, з лютого 2001 р., через центр пройшло близько 500 підлітків. З них 160 дітей було повернено батькам, 145 поміщено в інтернати, на 13 дітей оформлена опіка.

Значним досягненням у роботі центру є відкриття, згідно з рішенням міськвиконкому, допоміжної загальноосвітньої школи. У 2004 р. відбувся вже третій випуск цієї школи.

У центрі працює кілька гуртків за інтересами. Зокрема театр-студія «Пілігрим» відомий багатьом мешканцям Маріуполя. Діє та­кож гурток мотористів, секція боксу, невід'ємною частина «Рес­публіки Пілігрим» є спортивні заходи: турніри з шахів, настільного тенісу, футболу й волейболу.

Діти центру разом із дорослими багато подорожують, здійснюють цікаві літні походи річками на гумових човнах і саморобних плотах. Другий рік поспіль організовується туристична поїздка в Крим, з наметами і похідною кухнею. Вся діяльність центру здійснюється за ра­хунок благодійних пожертвувань.

Нова модель соціального захисту неповнолітніх щодо надання повного комплексу послуг для бездоглядних і безпритульних дітей відпрацьована у Центрі для дітей, підлітків та молоді «Асперн-Київ», що є спільною програмою Благодійної організації «Фонду «Асперн» з Київським міським центром соціальних служб для молоді. Така співпраця є прикладом успішної співпраці недержавної організації з державою уже протягом трьох років.

Центр є показовим закладом для запровадження системи профілактичних, педагогічних, психологічних, соціальних, медич­них, оздоровчих, правових заходів, спрямованих на діагностику, корекцію, відновлення порушених психофізичних функцій, станів, особистісного і соціального статусу дітей, які зазнали соціальних нега­раздів. Першоосновою діяльності організації є повернення дитини в сім'ю. В основу комплексної реабілітації дітей покладено принцип поєднання реабілітаційних програм: медико-соціальної, фізичної, психологічної з напрямами арт- та працетерапії, соціально-педагогічної з напрямами професійної орієнтації, профілактичної з попе­редженням правопорушень.

При центрі діють медико-соціальне відділення (приймальня, кабінет здоров'я, кімната «Свіжість», банк одягу «Сюрприз», чайна кімната «Кафе «Мрія»), відділення психологічної реабілітації (пси­хологічна служба «Довіра», дві кімнати тимчасового перебування — соціальна підтримка дітей у нічний час), відділення соціально-пе­дагогічної роботи з напрямом професійної орієнтації (педагогічна корекція поведінки та ставлення до навчання, «школа після шко­ли» — допомога в підготовці домашніх завдань, проведення проф­орієнтаційних заходів — перукарська справа, відвідування вироб­ництва).

Вивчення кола проблем, з якими стикаються недержавні ор­ганізації, що займаються проблемами безпритульних та бездоглядних дітей в Україні, заслуговує на окреме дослідження. Актуальним на сьогодні залишаються пошук фінансування для забезпечення діяль­ності недержавних закладів соціального захисту дітей, недостатність кваліфікованих кадрів, підвищення їх фахової майстерності, неузго­дженість та невизначеність законодавства щодо педагогічних працівників, залучених до роботи в цих організаціях. Та попри нега­разди недержавні організації, благодійні фонди щиро і відповідально докладають усіх зусиль, щоб допомогти державі повернути бездо­глядним і безпритульним дітям щасливе дитинство.


6353068705177710.html
6353154005963413.html
6353393768714389.html
6353471301568151.html
6353513788369513.html